Де ти, Адаме?

Фільм Олександра Запорощенка
Продюсер Олександр Плиска
Де ти, Адаме?
Фільм Олександра Запорощенка
Продюсер Олександр Плиска
Left
Right
Логлайн
Стрічка занурює глядача у життя братії одного з древніх монастирів Святої Гори Афон. Віддалене від мирської суєти та цивілізації, усамітнене чернече життя вражає насиченістю, адже воно сповнене виняткових реальних персонажів, дійсних «несвятих святих» — ось яким воно постає на екрані з-під нашарувань світських скороминущих пріоритетів.
Глядачі прилучаються до абсолютно безпрецедентного способу життя чернечої громади, який виник тисячі років тому і збережений дотепер.
Події фільму «Де Ти, Адаме?» розгортаються у монастирі Дохіар, що стоїть на Святій Горі Афон, на південно-західному узбережжі півострова Афон, що омивається водами Егейського моря. Цей півострів ще з Х ст. переданий у виключне користування монахів східного християнства. Величні образи природи чергуються з картинами майже безперервних чернечих трудів і молитов; це змальовує та стверджує динамічний взаємозв'язок людини та природи, а ще нагадує про рай, за яким усі ми в глибині душі потай тужимо.

Проте перлиною розкішного візантійського ландшафту є монахи; фільм делікатно відхиляє завісу, яка зазвичай приховує чернече життя на Афоні,
особисті радості, сподівання та слабкості кожного монаха. Завдяки цьому ченці постають перед глядачем у всій їхній живій, теплій самобутності. Запросивши до свого середовища авторів стрічки, а з ними і глядачів, монахи сподіваються нагадати кожному про його особисте воскресіння.

Ключової постаттю фільму є старець монастиря, ігумен Григорій (Зуміс), нині покійний. Багаторічний досвід пастирського служіння збагатив його глибоким і проникливим розумінням ввірених його піклуванню душ, із їхнім непозбувним прагненням відновитися до стану, властивого Адаму до гріхопадіння.
Синопсис
Дохіа́р (гр. Μονή Δοχειαρείου) — православний грецький чоловічий монастир на Святій Горі Афон у Греції, десятий у ієрархії двадцяти афонських монастирів.

Монастир заснований у десятому столітті преподобним Євфимієм Афонським. Знаходиться на південно-західному узбережжі півострова Афон, поміж садами і гаями. В обителі живуть близько 50 ченців.
Престольне свято — Собор Архистратига Михаїла. Велика святиня Дохіара — ікона Божої Матері «Скоропослушниця» (гр. — «Горгіпікоос»). Щоби потрапити до трапези монастиря Дохіар, треба пройти коридором, стіни якого прикрашають фрески. Праворуч від дверей трапези знаходиться фреска, що зображує Богородицю. З давніх-давен повелося так, що монах-кухар готував їжу в
досвітній темряві, аби встигнути до повернення отців після божественної Літургії. Освітленням тоді слугували скіпки або смо- лоскипи, а через те утворювалося чимало кіптяви. Кухар раз у раз ходив із тим кіптявим вогнем повз ікону Богородиці, рік за роком, тож Її лик закоптився настільки, що й досі виглядає обпаленим. Богородиця побажала виправити це і тричі сказала ченцю-кухарю:
— Монаше, не чорни Мій лик!
Але той не повірив, що це був голос Богородиці, йому здалося, що браття його розігрують.
Тоді після третього попередження Богородиця промовила:
— За це нечестя ти осліпнеш.
Коли ж це пророцтво збулося, монах отямився та попросив поставити йому ослінчик перед іконою, щоби там молитися. Не-
вдовзі він знову почув знайомий голос, який повернув йому зір із такими словами:
— Я звуся Скоропослушницею, і ваші молитви одразу ж будуть Мною почуті. Після Бога до Мене звертайтеся.
Звістка про це диво миттю розлетілась всіма усюдами, й відтоді і монахи, і благочестиві миряни звертаються до Скоропо-
слушниці в усіх скорботах.
Дохіар
Сюжетна лінія

Настоятель монастиря на горі Афон наближається до кінця свого довгого життя та розмірковує про фізичні та духовні труди, навіть і про біль, спричинений зневагою, котрі є необхідними для мирного життя в земному, а колись і у небесному раю.

Ігумен і вся громада православного монастиря Дохіар на Святій Горі приймають на себе всі труднощі, карколомну працю і страждання, притаманні життю в ім'я Христа та за ідеалами монашеського служіння. Життя ченців, як і їхня музика, — це зворушливе, щире благання до Бога від імені людини та світу, благання, що глибоко схвильовує глядача.

У дощі, морі, землі і деревах браття вчуває заклик до найглибшого умиротворення, яке монахи обертають на радість через поклоніння Богу. Подібно до того, як вони будують стіни з дикого каменю та добувають прожиток з того, що їм дає природа, так і своє духовне життя монахи вибудовують з послуху, всенічного бдіння та виснажливої фізичної праці.

Настоятель монастиря на горі Афон наближається до кінця свого довгого життя та розмірковує про фізичні та духовні труди, навіть і про біль, спричинений зневагою, котрі є необхідними для мирного життя в земному, а колись і у небесному раю.

Ігумен і вся громада православного монастиря Дохіар на Святій Горі приймають на себе всі труднощі, карколомну працю і страждання, притаманні життю в ім'я Христа та за ідеалами монашеського служіння. Життя ченців, як і їхня музика, — це зворушливе, щире благання до Бога від імені людини та світу, благання, що глибоко схвильовує глядача.

У дощі, морі, землі і деревах браття вчуває заклик до найглибшого умиротворення, яке монахи обертають на радість через поклоніння Богу. Подібно до того, як вони будують стіни з дикого каменю та добувають прожиток з того, що їм дає природа, так і своє духовне життя монахи вибудовують з послуху, всенічного бдіння та виснажливої фізичної праці.
Сюжетна лінія
Ми бачимо, що монахи — загартовані люди, здатні трудом
і молитвою зводити міцні підпірні стіни для захисту від невгамовного моря. Море — це метафора світу, а стіна — метафора чернечої держави або ширше – монашеської цивілізації. Дзвін ковальського молота перегукується з ударами дерев'яного била, що закликає до молитви, за якою знову треба повертатися до праці!

Ігумен Григорій розмірковує над життям монахів і веде бесіду з режисером на камеру. Потрібні величезні зусилля і труд, каже він, інакше монастир обернеться на «купу каміння».

Старець визнає, що шкодує про багато речей у своєму житті, передусім, про те, що став священником і настоятелем, на котрого лягає відповідальність за гріхи і гріхопадіння інших. Щодня він плаче над браттям і над монастирем.

Отець Григорій також пояснює сенс монашеського життя. Триває будівництво підпірної стіни, щоб убезпечити монастир від натиску моря. Ми уявляємо собі оазуі, створену на землі, відвойованій у моря, та щиро захоплюємося колосальною працею, якою вимагає все в монастирі. Всенічне бдіння відкриває зоряну ніч в усій її величній славі та зворушливій красі. Святість; уклінна молитва; молитовна підготовка: чудотворна
Ми бачимо, що монахи — загартовані люди, здатні трудом
і молитвою зводити міцні підпірні стіни для захисту від невгамовного моря. Море — це метафора світу, а стіна — метафора чернечої держави або ширше – монашеської цивілізації. Дзвін ковальського молота перегукується з ударами дерев'яного била, що закликає до молитви, за якою знову треба повертатися до праці!

Ігумен Григорій розмірковує над життям монахів і веде бесіду з режисером на камеру. Потрібні величезні зусилля і труд, каже він, інакше монастир обернеться на «купу каміння».

Старець визнає, що шкодує про багато речей у своєму житті, передусім, про те, що став священником і настоятелем, на котрого лягає відповідальність за гріхи і гріхопадіння інших. Щодня він плаче над браттям і над монастирем.

Отець Григорій також пояснює сенс монашеського життя. Триває будівництво підпірної стіни, щоб убезпечити монастир від натиску моря. Ми уявляємо собі оазуі, створену на землі, відвойованій у моря, та щиро захоплюємося колосальною працею, якою вимагає все в монастирі. Всенічне бдіння відкриває зоряну ніч в усій її величній славі та зворушливій красі. Святість; уклінна молитва; молитовна підготовка: чудотворна
ікона монастиря, його перлина, відома в усьому Православному світі та поза ним, принесена у головний храм. Це виняткова подія.

Хоча в монастирі зберігається ікона Діви Марії Скоропослушниці, та настоятель нагадує нам, що відповідь на нашу молитву надається не миттєво, а своєчасно.

Проголошується Воскресіння Христа, і все
навколо — радість і світло! Лунають урочисті
дзвони, їм вторить щасливий сміх.
Ми рушаємо до вершину гори Афон і входимо до каплички, занесеної снігом.
Нам знову нагадують про істинність слів
настоятеля. Без великих зусиль монашеський спосіб життя неможливий.
І у фіналі стрічки відбувається дещо вражаюче: монастир міняється з глядачем місцями та звертається до нього з питанням:
«Де Ти, Адаме?»
ікона монастиря, його перлина, відома в усьому Православному світі та поза ним, принесена у головний храм. Це виняткова подія.

Хоча в монастирі зберігається ікона Діви Марії Скоропослушниці, та настоятель нагадує нам, що відповідь на нашу молитву надається не миттєво, а своєчасно.

Проголошується Воскресіння Христа, і все навколо — радість і світло! Лунають урочисті дзвони, їм вторить щасливий сміх. Ми рушаємо до вершину гори Афон і входимо до каплички, занесеної снігом. Нам знову нагадують про істинність слів настоятеля. Без великих зусиль монашеський спосіб життя неможливий.
І у фіналі стрічки відбувається дещо вражаюче: монастир міняється з глядачем місцями та звертається до нього з питанням:
«Де Ти, Адаме?»
Трейлер
«Де ти, Адаме?»
Тизер
«Де ти, Адаме?»


Контакти
+38(050)4459577 (Олескандр Запорощенко)
+38(099)2908691 (Олександр Плиска)
E-mail: oldieprost@gmail.com (Олескандр Запорощенко) plyska74@gmail.com (Олександр Плиска)
All photo and video materials belong to their owners and are used for demonstration purposes only. Please do not use them in commercial projects.